Людяність у часи жорстокості: серед українців - понад дві тисячі «Праведників народів світу»
https://www.youtube.com/watch?
У роки Голокосту - добу зневіри, жорстокості та душевного розпачу була й меншість, яка не втратила людського обличчя. Ризикуючи власним життям, вони рятували переслідуваних євреїв від смерті.
У часи Голокосту - катастрофи європейського єврейства - представники інших національностей ставилися до євреїв по-різному - від байдужості до ворожості. Більшість беземоційно спостерігала за тим, як сусідів та знайомих заарештовували й вбивали. Були й такі, що допомагали нацистам в «остаточному вирішенні єврейського питання», інші наживалися за рахунок пограбованого майна. Але й в аморальну добу залишалися ще люди з дивовижною мужністю й найкращими людськими рисами.
Як свідчать архівні документи ізраїльського меморіального комплексу "Яд-Вашем", більшість прикладів порятунку починалася випадково. Дехто з майбутніх «праведників» спершу ставав свідком переслідувань та катувань й прагнув допомогти жертвам, до когось майбутні порятовані зверталися напряму. У таких випадках рятівники поставали не лише перед непростою дилемою, але й мали прийняти рішення миттєво, часто інстинктивно. Іноді ж процес порятунку розвивався поступово: надавши їжу та притулок на кілька діб між родинами рятівників та порятованих зав’язувалась тепла дружба й тоді "праведники" раз по раз ризикували життям задля допомоги нужденним.
"Я не вважаю, що це якийсь подвиг, якийсь вчинок. Це просто таке життя було", - пригадує українка Софія Ярова,
яка переховувала єврейські родини під час Голокосту.
У Східній Європі цей ризик був найвищим. За переховування євреїв нацисти карали винищенням цілої сім’ї рятівника. Про це сповіщали численні листівки на вулицях, офіцери СС регулярно навідувалися з перевірками. У Західній Європі "праведникам" у разі викриття загрожувало заслання до концтаборів. Таким чином обидві сторони жили у постійному відчутті страху: їх могли видати сусіди або ж "винюхати" есесівські вівчарки. Для багатьох це означало потребу змінити свій звичний спосіб життя: менше з’являтися на людях, не запрошувати до себе в гості, менше говорити з сусідами та привертати до себе увагу.
Серед праведників - християни всіх конфесій і мусульмани, набожні й атеїсти, чоловіки і жінки, люди різного віку і усіх професій, освічені та неписьменні селяни, заможні та бідні. Серед них є викладачі університетів, лікарі, клерки, монахині, дипломати, партизани, поліцейські, рибалки і навіть власник цирку та директор зоопарку.
Їхня допомога мала різні форми: хтось таємно підгодовував, непомітно вкладаючи яблука у кишеню перехожому, хтось допомагав грошима чи одягом, інші надавали притулок у себе вдома: на ніч або на кілька років. Саме останні найбільше підходять під критерії визнання «Праведника народів світу». Це офіційне звання, яким від часу свого заснування 1953-го року інститут пам’яті Голокосту «Яд-Вашем» у Єрусалимі нагороджує тих, хто, наражаючи власне життя на небезпеку допомагав рятувати євреїв. Нагороджено майже 26 тисячі «праведників» у 44 країнах, з них – 2578 в Україні.
"Найбільше Праведників у Польщі ... В Україні — дві тисячі п’ятсот сімдесят вісім...", - Олександр Сусленський,
голова Фонд "Пам’ять жертв фашизму в Україні".
Українські «праведники»
Всеукраїнською еврейською радою, яку очолює Олександр Сусленський у 1989 року був створений Фонд "Пам’ять жертв фашизму в Україні".
Фонд збирає відомості та відшукує людей, які рятували євреїв в Україні під час війни та присвоює їм звання "Праведник України". Документи про нагородження надсилаються в Ізраїль, до інституту Яд-Вашем, де лауреатам присвоюється міжнародно визнане звання "Праведник народів світу". Матеріали про нагороджених регулярно друкуються в газеті “Еврейские вести”.
Йде збір спогадів учасників та свідків трагічних подій минулого: євреїв, які врятувались від розстрілу, та українців, які їх рятували. Серед останніх багато українців, які були свідками та пам’ятають акції знищення місцевих євреїв. Вони надсилають прізвища своїх колишніх земляків, з якими колись були сусідами, друзями, разом вчились або працювали.
Створено реєстр місць масових розстрілів, ведеться пошук і збір спогадів уцілілих людей, що рятували їх від загибелі. Більше 3000 громадян України отримали звання «Праведник України» з них 1625 «Праведники народів Світу». Створена картотека і фототека розстріляних і врятованих євреїв, а також їх рятівників. Документи «Праведників України» направляються до інституту Яд-Вашем (Єрусалим) для присвоєння їм звання «Праведник народів світу». Вручення дипломів проводилося в усіх обласних містах України.
За роки існування Фонду звання “Праведник України” присвоєно більше ніж 1500 громадянам, більшість з яких українці, але чимало й росіян, поляків, молдаван, греків, татар, німців, є навіть француженка та китаянка. На запрошення ізраїльської організації делегація “праведників” відвідувала Ізраїль, побувала в біблійних місцях та ознайомилась з історичними пам'ятками країни.
З ініціативи Фонду українські рятівники виділені окремим списком на Стіні праведників у вашингтонському Музеї холокосту.
Нажаль, більшість рятівників одержала заслужене ними звання праведника вже посмертно, тож дипломи про їх подвиг передаються їх дітям чи онукам для довічного зберігання в родинах.
Вже багато років Фонд веде роботу про визнання “праведників” учасниками Великої Вітчизняної війни, але досі його зусилля не увінчалися успіхом.
Процес пошуків «праведників» триває і досі, хоча з плином часу нагороди дедалі частіше отримують не самі рятівники, а їхні діти та онуки.
Головою Фонду є Олександр Сусленський.
Пошуки праведників тривають
